Каталог статей

Главная » Статьи » Современная украинская музыка
Кому Вниз

Кому Вниз - Ліра



Світало. Тихо диха
Між росами тіло.
Упале, заспале тіло душу білую гріло.
Над тілом зійшли вишні –
Не марило тіло –
Росою рясною тіло душу білую вмило.

Там – неба води,
Як світ променистий,
Світ прозорий, чистий –
Плід неба вроди.
Там сонце встало,
Там сонце сіло –
То все-вишні бавили тіло.

Приспів:

Зітхай, востаннє зіграй,
Лірнику снів неземних.
Україною вишні
Кольору злив рясних.

Світало. Вигравало
Над росами тіло.
Красою ясною тіло душу вабило сміло.
Шляхами, під небесами
Гуляючі мрії,
Як вії повії, як аркан у зайди на шиї.

Там – неба води,
Як світ променистий,
Світ прозорий, чистий –
Плід неба вроди.
Там сонце зій шло,
Там сонце сіло –
То все-вишні бавили тіло.

Приспів.

Світало. Рівно диха
Блукаюче тіло.
Світання вітало, як арканом бавилось уміло.
А небо – сонця зливи –
Потоками било,
Красою рясною –
То все-вишні бавили тіло.

Приспів.



 

Кому Вниз - За байраком байрак



За байраком байрак,
За байраком байрак,
А там степ та могила.
Із могили козак,
Із могили козак,
Встає сивий, похилий.

Встає сам уночі,
Іде в степ, а йдучи
Співа, сумно співає:
- Наносили землі,
Тай додому пішли,
І ніхто не згадає.

Нас тут триста, як скло,
Товариства лягло!
І земля не приймає.
Як запровадив гетьман
У ярмо християн,
Нас послав поганяти.

По своїй землі
Свою кров розлили
І зарізали брата.
Крові брата впились
І отут полягли
У могилі заклятій. -

Та й змовк, зажуривсь
І на спис похиливсь,
Став на самій могилі.
На Дніпро позирав,
Тяжко плакав, ридав,
Сині хвилі голосили.

З-за Дніпра із села
Луна гаєм гула,
Треті півні співали.
Провалився козак,
Стрепенувся байрак,
А могила застогнала.



 

Кому Вниз - Холодний яр



У всякого своє лихо,
І в мене не тихо;
Хоч не своє, позичене,
А все-таки лихо.
Нащо б, бачся, те згадувать,
Що давно минуло,
Будить бознає колишнє,—
Добре, що заснуло.

Хоч і Яр той; вже до його
І стежки малої
Не осталось; і здається,
Що ніхто й ногою
Не ступив там; а згадаєш,
То була й дорога
З монастиря Мотриного
До Яру страшного.

В Яру колись гайдамаки
Табором стояли,
Лагодили самопали,
Ратища стругали.
У Яр тойді сходилися,
Мов із хреста зняті,
Батько з сином і брат з братом.

Де ж ти дівся, в Яр глибокий
Протоптаний шляху?
Чи сам заріс темним лісом,
Чи то засадили
Нові кати? Щоб до тебе
Люди не ходили
На пораду?
Не сховаєте!

Над Яром
Залізняк витає
І на Умань позирає,
Гонту виглядає.

Дурний шию підставляє
І не знає за що!
Та ще й Гонту зневажає,
Ледаче ледащо!
«Гайдамаки не воины —
Розбойники, воры.
Пятно в нашей истории...»

Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб'є живе серце
За свою країну.

Ви — розбойники неситі,
Голодні ворони.
По якому правдивому,
Святому закону
І землею, всім даною,
І сердешним людом
Торгуєте? Стережіться ж,
Бо лихо вам буде,
Тяжке лихо!.. Дуріть дітей
І брата сліпого,
Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть Бога.
Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.

Над Яром
Залізняк витає
І на Умань позирає,
Гонту виглядає.



 

Кому Вниз - Суботів



Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України -
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.

Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають,
Що й за труди не находять!
Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка.
Церков-домовину
Нема кому полагодить!
На тій Україні!

Отаке-то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям,
А їм і байдуже.
Кажуть, бачиш, що все-то те
Таки й було наше,
Що вони тілько наймали
Татарам на пашу
Та полякам...

Може, й справді!
Нехай так і буде!
Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться... і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!
І помоляться на волі
Невольничі діти...
І помоляться!



 

Кому Вниз - Ворони



Щоденно ворони летять,
Щоденно ворони кричать:
"Там спалили, там убили,
Там піймали, там забрали,
Посадили, осліпили і згноїли...

Що ж ви дивитеся? — Плачте".
Чорні ворони,— не крячте...
Ми оглухли,— ми глухі...
"Як же стали ви такі?"

Нас дурманом обпоїли,
В наші вуха цвяхи вбили,
Наші голови скрутили
І такими жить пустили...

День ми днюєм, ніч ночуєм,
Все ми бачим, а не чуєм.

Якщо вільні,— нащо військо?
"Що в кишені?" "Як назвисько?"
А не вільні,— чом до Січі
Нас давно ніхто не кличе?

І ніяк ми не згадаєм,
Що зробилось з нашим краєм,
І не знаєш,— божевільні,—
Чи в неволі ми, чи вільні...

Нагло ворони знялися,
Буйним сміхом залилися:
"Ви хіба вільні? Ви хіба вільні?
Божевільні, божевільні..."



 

Кому Вниз - Неба зорі



Сіє небо зорі,
Світлом заливає.
Сам Господь благословляє
Наш небесний дах.

Віє під тим дахом
Залізним пилом,
Отим пилом, наче крилом,
Устеляє шлях.

Приспів:

А на небі – зірок!
Глянь, небо гуляє!

Я візьму з собою тризуб,
То не тризуб – вила.
Та й піду ген за обрій,
Де гуляє сила.

Де гуляє ота сила
Із якимось бидлом,
Що його отая сила
Називає світлом.

Приспів.

Я на вила тую силу,
Бо то сила підла.
То – не сила, то є сало
Із отого бидла.

А вже потім у струмочку
Та й помию вила.
То – не вила, то є тризуб,
Що рождає силу.



 

Кому Вниз - Вийди, змучена людьми



Вийди, змучена людьми
І одурена думками,
Снами, мріями, казками,-
В лісі будем тільки ми.
В лісі дзвонять солов'ї,
Виливають щастя в звуки,
Виливають в звуки муки
Світові...

Вийди! Я нарву квіток
І встелю тобі дорогу
Як улюбленій, - як Богу,
Бо єдиний ти мій бог.
Вийди, в муках каяття
Я обмиюсь сліз дощами
І терновими кущами
Я ще раз пройду життя.
Стану я в своїй крові.

*Для перехода в полноэкранный режим кликните на прямоугольник  

 

Категория: Современная украинская музыка | Добавил: neoton (01.05.2017)
Просмотров: 877 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]